Поради батькам

                                                                        Емоційному розвитку сприяє така поведінка дорослих, яка робить їх джерелом комфорту і підтримки.

 Дитячий садок — перше місце в житті дитини, де вона знаходитиметься без мами, тата та інших близьких людей достатньо довгий проміжок часу. Тому завдання мами — передбачити всі можливі ситуації і допомогти малюку та вихователю справитись з усіма несподіванками, котрі можуть виникнути під час перебування дитини в садку.

Підготовка до дитячого садка починається не тільки з розмов про дитячий садок. Вона починається з обговорення питання про сенс життя. Тільки- но малюк навчиться говорити, час від часу вибирайте момент, коли можна завести мову про це.

Почніть розмову здалеку: "Дяді й тьоті ходять на роботу, є багато різних професій і цікавих занять. Хтось будує будинки, хтось подорожує, хтось вирощує квіти або водить машини ..."

Коли ви відчули, що це доречно, запитайте у малюка, ким би він сам хотів бути? (І мета тут - не в тому, щоб отримати негайний і гарантовано правдиву відповідь на це питання, а в тому, щоб в принципі стимулювати хід його думок).

Частіше звертайте увагу на важливість, цікавість роботи в житті будь-якої людини:

- Зараз мама пише букви, тому що це її робота.

- Це буде книжка з буквами?

- Ну так, до певної міри ...

І так далі (не важливо, що в цей момент ви щебече в інтернет-форумі - мама зайнята цікавою справою, у неї є якась своя ніша, яку час від часу вона заповнює тим, що важливо особисто їй , і що ніяк не пов'язане з інтересами інших домашніх).

Якщо вам не подобається слово "робота", спробуйте підібрати своє, яке відображало б якісь значущі в житті людини заняття. Щось, що потрібно для його особистого розвитку і що підтримується і схвалюється домашніми. Сформувавши позитивне ставлення до "роботи", ми досягнемо відразу дві мети: "робота" з ворога перетвориться на друга, до якого час від часу все-таки потрібно відпускати маму, і ми зробимо дуже хороший внесок у майбутню професійну успішність дитини, в його здатність не втратити себе в житті і займатися тією справою, яка приносить радість.

Однак життя багатогранне, і в ній є місце не тільки роботі. Сім'я важлива для людини не менше (а іноді навіть більше, ніж робота). І це друге, з чим належить познайомитися дитині.

Дитина повинна знати, що "робота" - це не назавжди, мама повернеться.

Підкреслюйте це і в звичних ситуаціях:

- Прощаємося, дитина махає ручкою на прощання: "Мама пішла на роботу, але це ненадовго, скоро вона прийде";

- Вранці відправляємо тата на роботу: "Він поїхав возити меблі - сяде на машину і буде весь день допомагати іншим людям. Це у нього така робота";

- Чекаємо візиту дідуся:" Скоро прийде дідусь. Він на роботі"...

І при цьому доречно не забувати запитувати дитину: "А що тобі подобається? Ти ким би хотів бути?" І лише коли у дитини в цілому вже склалося позитивна думка про важливість позасімейних занять в житті кожної людини, можна починати поступово заводити розмови про це.

 Говоріть про дитячий садок тільки позитивне.

Гуляючи по вулиці, вибирайте час так, щоб пройти повз якогось дитячого садка, коли діти на прогулянці. Зверніть увагу дитини на те, як весело діткам, які в них ігри і як усім добре живеться в дитячому саду,їхні батьки зараз на роботі. Дітки теж ходять на "роботу" - дитячий садок.

  Загострюйте увагу на дрібницях. Загальний позитивний фон - це добре, але недостатньо. Діти дуже уважні до дрібниць і конкретики. Говорячи про майбутній похід в дитячий сад, наполягають на тому, що там можна займатися:

- Я знаю, що в садку є машинки. А ось цікаво, чи є у них гараж? А раптом ні? Я к же так! Треба побудувати! ..

Говоріть про людей, які в дитячому садку, виключно позитивно!

Будемо сподіватися, що в результаті батьківських старань дитина асма проситиметься в дитячий садок.

Настає день, і ви вперше туди відправляєтеся ... Як допомогти малюку і звичайно ж собі адаптуватись до дитячого садка?

 Тому батькам слід знати:

Окрема кімната породжує в дитини почуття психологічної захищеності. Якщо житлові умови не дозволяють виділити кімнату, то хоча б створіть щось схоже на дитячу, відгородивши куток.

Не влаштовуйте дитячу у прохідній кімнаті. І не в тій, яка має вихід на балкон. Добре, якщо дитяча кімната виходить на сонячний бік.

Телевізори й іншу апаратуру не ставте біля стіни, суміжної з дитячою. Бо навіть при найтихішому звучанні дитина уві сні буде відчувати дискомфорт.

Стелю краще білити, бо дитяча повинна "дихати", а стіни поклеїти простими паперовими шпалерами. І не старайтеся зробити кімнату надто яскравою. Виберіть спокійні і світлі тони, або з настінним розписом казкових сюжетів. Килимове покриття, звичайно, краще натуральне, а шафи краще вбудувати на всю висоту стіни - чим більше вони вміщатимуть і менше забиратимуть місця, тим зручнішою і просторішою буде дитяча.

Електричні розетки і проводи зробіть недоступними для дитини, а вимикачі, навпаки, розмістіть досить низько, щоб дитина сама могла ними користуватись.

1. Проконсультуйтеся у психолога з питання адаптації дитини до дошкільної установи.
2. Бажано, щоб початок відвідування дитячого садка не збігався з кризовим віком.
3. Відправляйте до дитячого садка лише здорову дитину.
4. Заздалегідь дізнайтеся у дільничного лікаря, який етап адаптації може бути у дитини і своєчасно дотримайтесь всіх застережних заходів у разі незадовільного прогнозу.
5. Тренуйте від самого народження систему адаптаційних механізмів у дитини, привчайте її до ситуацій, в яких слід змінювати форму поведінки.
6. Заздалегідь дізнайтеся про всі нові моменти в розкладі дня садка і введіть їх у домашній розпорядок дня.
7. Не допускайте обговорення у присутності дитині проблем, які пов’язані з дитячим садком.
8. Плануйте свій час так, щоб першого місяця відвідування дитячого садка у Вас була можливість не залишати дитину на цілий день.
9. Якомога раніше познайомте дитину з дітьми та вихователями групи, в яку вона незабаром прийде.
10. Учіть дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування.
11. Наголошуйте, що Ваша дитина, дорога Вам і ви її любите.

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати?

Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.

СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими.

2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні.

3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.

4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.

5. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати.

6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження. 

СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.

СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:

• краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;
• краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;
• якщо школа висуває такі вимоги, з якими,  на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи. Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:

1. Дізнатися якомога більше про:

• педагогічний колектив;
• типи і види реалізованих навчальних програм;
• особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;
• особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;
• технічне та методичне оснащення навчальних класів;
• традиції школи, її випускників;
• додаткові навчальні послуги;
• ставлення до дітей;
• стягнення з батьків оплати;
• медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.

2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ

Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом.

Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

СТРАХ П'ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:

1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї.

2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?

Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили?

1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.

Крім того, першокласник має знати правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.

2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?

СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам'ятати?

1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психологічне навантаження. Жодних брутальних слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.

2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше ніж 10 годин, денний сон також обов'язковий — 1,5 години.

3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. До речі, письмові домашні завдання у 1-му  класі не задають, і батьки мають знати про це.

4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.

5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.

6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.

7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.

 СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?   

Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має ї бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий  шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

Дитячий сміх, дитячий погляд - що може бути прекрасніше? Що ще дарує нам стільки розчулення і краси? Хто може нас примусити посміхнутися навіть за найгіршого самопочуття? Звичайно, діти. Діти у віці 3-х років роблять це з особливим успіхом, адже вони найбезпосередніші, найсмішніші і... найкапризніші.

Здавалося, найстрашніше вже позаду - море пелюшок і повзунків, які треба перепрати і перепрасувати, безсонні ночі біля ліжечка новонародженого малюка - усе це скінчилося, дитя підростає. Та пелюшки змінюються зламаними іграшками або ще гірше - предметами користування дорослих, безсонні ночі - божевільними днями. Дитина капризує з кожного приводу, їй не догодиш ні іграшкою, ні тістечком, ні навіть мультфільмом. Ось і перші кроки в дитячому садку, нові друзі, нове оточення, а капризи стають частішими. Може, в садочку образили, може вдома щось не так...

Звикання до дитсадка збігається з кризовим моментом у психічному розвитку дитини. До трьох років батьки починають помічати серйозні зміни у поведінці своєї дитини, вона стає впертою, вередливою. Усмішка розчулення на обличчях батьків змінюється виразом спантеличеної розгубленості і деякого роздратування. Багато хто з вас не знає, що в цей час відбувається дуже важливий для дитини психічний процес: це перше яскраве вираження свого Я, це спроба дитини самостійно віддалитися від матері, подовжити психологічну «пуповину», навчитися багато що робити самостійно і якось вирішувати свої проблеми. Без психологічної сепарації (відділення) від батьків дитині складно буде знайти себе в цьому житті, виробити механізми психологічної адаптації і гнучкої поведінки в різних ситуаціях.

Кризи розвитку - це відносно короткі (від кількох місяців до року - двох) періоди в житті, протягом яких людина помітно змінюється, переходить на нову сходинку життя. Кризи бувають не тільки в дитинстві (1 рік, 3 роки, 7 років, 13 років), а й у дорослому віці, оскільки особистість розвивається безперервно. При цьому завжди відбувається зміна періодів: тривалих і спокійних - стабільних більш короткими, бурхливими - критичними, тобто кризи - це переходи між стабільними періодами.

Дорослі під час кризи здатні зрозуміти, що з ними відбувається, і контролюють себе.

Для дітей же власне найближче минуле і майбутнє незрозуміле, воно залишається абстракцією. Дитина перебуває переважно серед дорослих і однолітків, не відчуває і не бачить, що з нею скоро станеться, не розуміє, що з нею відбувається, не може оцінити свою поведінку, регулювати свої вчинки та емоції.

Тож не треба лякатися гостроти протікання кризи, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий вияв дитини у самоствердженні в новій віковій якості говорить про те, що у психіці дитини склалися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку адаптивних здібностей.

І, навпаки, якщо ви не помітили прояву кризи, і тішитеся ілюзією благополуччя, це може свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін.

Тож лякатися кризових проявів не треба, важливо грамотно спланувати свої дії так, щоб пом'якшити протікання кризи.

Дитині треба допомогти вийти з кризи, не залишаючи в душі негативних якостей. Наприклад, упертість - це крайній ступінь прояву волі, а прояви волі необхідні дитині; примхливість - демонстрація власної значущості для інших, відчуття свого Я; егоїзм, якщо поглянути з іншого боку, - прояв власної гідності; агресивність - гранична форма відчуття самооборони; замкнутість - одна з форм здорової обережності тощо. З цього можна зробити висновок, що дитина повинна вийти з кризи з набором позитивних якостей, а головна задача батьків і педагогів - не допустити закріплення їхніх крайніх проявів.

Батькам треба знати:

• Період упертості і примхливості починається приблизно з 18 місяців.

• Як правило, фаза ця закінчується до 3,5-4 років. Якщо дитина виявляє наполегливість у більш старшому віці, це цілком нормально.

• Пік кризи припадає на 2,5 - 3 роки життя.

• Хлопчики упираються сильніше, ніж дівчатка.

• Дівчатка капризують частіше, ніж хлопчики.

• Якщо діти після досягнення 4 років усе ще продовжують виявляти впертість, капризують, то найімовірніше йдеться про «фіксовану» упертість, істеричність, як зручні способи маніпулювання дитиною своїми батьками. Частіше за все це результат погоджувальної поведінки батьків, що піддалися тиску з боку дитини, нерідко заради свого спокою.

Що можуть зробити батьки?

Не треба надавати великого значення упертості та примхливості. За дитину не дуже хвилюйтеся, лише прийміть до відома напад.

• Коли дитина капризує, намагайтеся бути поряд, щоб дитина відчула, що ви її розумієте.

• У цей час марно дитині щось доводити. Лаяти її немає сенсу, шльопання ще сильніше її розбурхає.

• Будьте в поведінці з дитиною послідовні. Якщо ви сказали «ні», будьте надалі такої ж думки.

• Стримуйте себе, не здавайтеся навіть тоді, коли дитина капризує або проявляє впертість у громадських місцях. Частіше за все допомагає тільки одне - узяти дитину за руку і відвести.

Не намагайтеся залучити сторонніх: «Подивіться, який неслухняний хлопчик! Може хтось його візьме собі...». Пам'ятайте, істеричність і примхливість вимагає глядачів, дитині тільки цього і потрібно.

• Намагайтеся відволікти дитину, зацікавити її, схитруйте: «Ох, хто це заглядає у віконце!?», « Поглянь, іграшки на тебе дивляться, до гри тебе запрошують», «Яка у мене є цікава іграшка (книжка, штучка тощо)!». Такі відволікаючі маневри заінтригують вереду, він заспокоїться.

Мистецтву ладнати з дитиною необхідно вчитися, тут вам допоможуть фантазія, гумор, ігри, різні вправи.

Пам’ятайте , що у кризі розвитку головне не те, як вона протікає, а те, до чого вона призводить. Тому основна ваша задача в такій ситуації - стежити за появою нового в поведінці дитини: формування волі, самостійності, гордості за досягнення.

Від колиски до шкільного порогу

У народі кажуть: «Слово до слова і зложиться мова». А чи замислювалися ви, яку кількість слів може засвоїти людина? Чи є якісь межі, кількісні показники для кожного вікового етапу життя людини? Що означають поняття «активний та пасивний словник»? Який словник містить більшу кількість слів?

Словник кожної людини поділяється на пасивний і активний.

Активний словник охоплює слова, які людина не тільки розуміє, а й повсякденно користується ними. Кількість слів в активному словнику людини визначає багатство і культуру її мови. Пасивний словник - це слова, які людина розуміє, але не завжди вживає. Пасивний словник завжди більший за активний.

Активний словник дитини постійно збільшується, він становить:

• до 1 року 6 місяців -10-15 слів;

• у кінці 2 року ~ 300 слів;

• у кінці 3 року ~ 1000 слів;

 • у 4 роки ~ 2 500 слів;

• у 5 років ~ 3 500 слів;

• у 6 років ~ 4 000 слів;

• у 7 років ~ до 5000 слів.

У дорослої людини у середньому словник нараховує 6-8 тисяч слів. Якісний склад словника у дітей різного віку неоднаковий. З усіх частин мови в активному словнику дитини переважають іменники - 50%, дієслова - 30%. Інші частини мови дитина вживає рідко. Дитина у 5 років надзвичайно допитлива, балакуча. Це сприяє швидкому збагаченню її активного словника: швидко за­своюються прикметники, числівники та інші частини мови. Проте і в середньому дошкільному віці є свої труднощі у засвоєнні слів. Діти мало вживають прислівники, багатоскладові слова, слова на позначення абстрактних понять, узагальнюючих назв предметів, слів ввічливості.

Активний словник дитини старшого дошкільного віку наближається до словника дорослої людини. Дитина вільно користується всіма частинами мови, правильно називає предмети, явища їхні ознаки та властивості, але і в мові старших дошкільнят ще багато неточно вживаних слів.

Саме тому батьки повинні постійно поповнювати словник дитини новими словами, уточнювати, пояснювати значення слів, активізувати пасивний словник, досягати заміни діалектизмів словами літературної мови, збагачувати дитячу мову образними народними виразами. У нагоді вам стануть дидактичні ігри.

У дітей, як і в дорослих, є різні проблеми. Куди ж подіти відчуття, що переповнюють дитину? Тут на допомогу поспішає казка.

Оптимальний вік для казок — 4—9 років. До 4 років дитина не усвідомлює їх, а діти, яким більше дев’яти років, втрачають ігровий інтерес, тому і виховувати їх слід по-іншому, не казками.

Такі казки, як «Колобок», «Теремок» тощо, дуже прості, щоб розв’язувати будь-яку емоційну проблему. Їх психологічний сенс і користь для дитини — підготувати малюка до сприйняття складніших творів. Дитина вчиться послідовно сприймати події, це ніби підготовка її пам’яті та уваги. Недаремно в казках є безліч повторів. Але такі казки можуть стати корисними і для старших дітей, у яких простежується гіперактивність, нестійкість уваги, їх дії нецілеспрямовані, імпульсивні. Якщо батьки з такими дітьми читатимуть і програватимуть подібні казки, негативні прояви можуть значно зменшитися — ігри і побутова діяльність дитини стануть упорядкованішими.

Щоб пропрацювати емоційні проблеми, потрібні складніші казки: про Буратіно, Чіполіно, Карлсона, народні казки з Бабою Ягою і Змієм Гориничем. Та їх мало просто прочитати дітям, треба обов’язково програвати. При цьому дитина має спробувати себе в різних ролях, побути й Івасиком, і Бабою Ягою. Подумки, стаючи на місце Баби Яги, вона не так її боятиметься, бо та стане зрозумілішою.

Можна малювати казкових героїв у різних ситуаціях і проговорювати їх вираз обличчя, позу, коментувати все, що відбувається в казці.

У казках порушуються різні теми — відчуття неповноцінності, страху і тривоги, агресія, лідерство — підкорення, жадібність, труднощі у спілкуванні. Можна придумувати казки під конкретну проблему: дуже важливо, щоб батьки виходили не з міркувань моралі, а з того, які емоції відчуває дитина.

ЩОБ У МАЛЮКА БУЛА ГАРНА ПАМ’ЯТЬ, ВІН

Біоритми сну і бадьорості регулюють усі процеси в організмі. Якщо дитина не спить удень, вона швидко втомлюється, стає збудженою, її імунітет ослаблюється, з’являються нічні страхи, жахи.

Учені виявили, що під час сну дитячий організм «переключається» з режиму сприймання інформації на режим її обробки та засвоєння.

Таким чином формується пам’ять. Тому, щоб малюк краще засвоював знання, він повинен спати вдень, тоді запам’ятає все те, про що дізнався протягом дня.

Діти до двох із половиною місяців добре засинають одразу після того, як поїдять. У віці від трьох місяців до року вони стають дуже активними після годування, тому їх треба класти спати через 20—30 хвилин після обіду. Дітям, яким більше року, найкраще лягати спати через годину після прийому їжі. Як виявили вчені, дитині від півтора до трьох років потрібна година, щоб заснути, а в чотири — шість років — 30 хвилин.

Щоб дитина спокійно засинала після обіду, не вередувала, намагайтеся вкладати її спати завжди в один і той же час, перед сном не розважайте. Якщо вона вередує, ляжте поруч, погладьте спинку чи голівку, прочитайте казочку або заспівайте колискову пісню.

«Іграшка в житті дитини»

Гра, як самостійна дитяча діяльність формується в ході виховання і навчання дитини, вона сприяє освоєнню ними досвіду людською діяльністю. Іграшка, в даному випадку, виступає як своєрідний еталон тих предметів, дізнатися призначення яких і освоїти різні дії з якими, належить дитині. Гра, як форма організації дитячого життя важлива тим, що служить становленню психіки дитини, її особистості.

Гра і іграшка невіддільні одне від одного. Іграшка може викликати до життя гру, а гра, інший раз, вимагає для розвитку нову іграшку. І не випадково в іграх дітей беруть участь іграшки, куплені в магазині, але і зроблені вихователями, батьками або самими дітьми. Іграшки можуть бути найрізноманітнішими, але всі вони повинні відповідати певним педагогічним і художньо-естетичним вимогам. У кожному віці дитині потрібні різні за своєю тематикою і призначенням іграшки: сюжетні (ляльки, фігурки тварин, меблі, посуд), технічні (транспортні, конструктори і т.д.), іграшки-знаряддя праці (молоток, викрутка, щітка для підмітання, граблі, лопатка, іншим словом іграшки, що імітують найпростіші засоби праці дорослих), іграшки-забави: театральні, музичні. Великогабаритні іграшки, такі як самокати, дитячі автомобілі, трактори, великі легко трансформуються конструктори для будівництва сприяють боротьбі з гіподинамією, вчать дитину рухам і орієнтуванні в просторі. Сидячи за столом дитині зручніше грати маленькими іграшками, добре досяжними з усіх боків. Для ігор на підлозі потрібні більші іграшки, сумірний з ростом дитини в положенні сидячи і стоячи. Рухливі ігри у дворі вимагають іграшок великих, дрібні не годяться. Відбір іграшок тісно пов'язаний із завданнями естетичного, а також морального виховання дитини, з його прагненням до гри колективної, в якій всіма іграшками він користується спільно з усіма дітьми. При відборі іграшок повинні враховуватися вікові закономірності розвитку ігрової діяльності. Не всі діти мають можливість побачити живих звірів і птахів. Познайомитися з ними допомагають книги, іграшки, телебачення. Дуже важливо, щоб у підборі іграшок сприяв формуванню у дитини правильних уявлень про навколишній. Бажано, щоб іграшки вносив в гру дорослий. Він зацікавлює дитину сюжетом спільної гри, ставить йому запитання, спонукає його до «спілкуванню» з новою іграшкою. «Лялька прокинулася? Пригости її компотом». Іграшка для дитини сповнене сенсу.

Діти чотирьох-п'яти років здійснюють ігрові дії найчастіше за допомогою іграшок, але їх ігрові дії можуть бути вже позначені і жестом і словом. У цьому віці особливе значення набувають ті предмети, які в практичній педагогіці прийнято іменувати атрибутами: всілякі шапочки. Намиста, фартухи, халати. У цей період необхідні іграшки, які відображають специфіку тієї чи іншої професії. Для капітана не так важливий корабель, як важливо мати підзорну трубу, бінокль, кашкет. Лікарю необхідні халат, стіл для прийому, паличка-градусник, шприц, і неодмінно потрібні пацієнти, терпляче зносять турботу лікаря та медсестри. Цими пацієнтами можуть бути великі ляльки. У хворих «дітей» мають бути свої «мами» і «тата».

Правильне керівництво грою з боку дорослих робить її змістовною, справді провідною в дошкільному віці, суттєво розширює кругозір дитини.

Однак ніяке велика кількість іграшок, що дозволяє, здавалося б, розгорнути самі сюжетні ігри, не замінить дитині товаришів по грі. Вимушена необхідність грати одному, іноді, може привести до перезбудження його нервової системи. Граючи один, дитина збуджується від великої кількості взятих на себе ролей. Природно, після гри він буде надмірно рухливим, дратівливою, «крикливим». Але така ж гра в колективі однолітків не викликає у дитини подібної реакції.

Багато дітей використовують в грі не тільки іграшки, але і пристосовують для цього інші предмети. Диван може стати пароплавом, стільці - вагонами поїзда, шишки - смішними їжачками. Таке використання в грі предметів вказує на високий рівень інтелекту дитини, розвиток її фантазії. На жаль, не всі дорослі розуміють це. Треба збагачувати гру іграшками-саморобками, в тому числі з природного, непридатного матеріалу.

Гра розвиває і радує дитини, робить його щасливим. У грі дитина робить перші відкриття, переживає хвилини натхнення. У грі розвивається його уява, фантазія, а, отже, створюється підгрунття для формування ініціативної, допитливої ​​особистості. Гра для дитини вірний засіб від неробства, що приводить до млявості, безцільності поведінки. Для хорошої, веселої гри дитині потрібна гарна іграшка. Вибирайте її обдумано для своєї дитини.