У навчальних закладах, дитячих, лікувальних і куль­турних установах особлива увага приділяється питанням евакуації людей на випадок пожежі.

          Ефективним засобом гасіння загорянь є вогнегасник. Потрібно знати, що для гасіння вогню не завжди можна користуватися водою. Не можна направляти водяний струмінь на електропровід, що горить, або на електрооб­ладнання, бо людину може вразити струм, оскільки во­да є провідником. Перш ніж гасити, слід зняти напругу; можна застосовувати вуглекислотні та порошкові вогне­гасники. Горючу суміш і запалювальні речовини гасять піском, хімічною або повітряно-механічною піною, спеціальними порошковими сумішами.

          У задимлене приміщення слід заходити обов'язково удвох, йти, тримаючись за стіни, щоб не втратити орієн­тир. Працювати в ізольованих або фільтрувальних проти­газах, але з гопкалітовим патроном. Двері в палаюче при­міщення відкривати обережно і користуватися ними як прикриттям. Людей із задимленого, палаючого приміщен­ня вивести назовні, попередньо накинувши їм на голову вологу тканину або одяг. Якщо вихід відрізано вогнем, лю­дей евакуюють через вікна, балкони, застосовуючи ручні, механічні, стаціонарні драбинки і різні автопідйомники. Використовують також рятувальні мотузки.

          Більшість лісових, торф'яних і польових пожеж вини­кають поблизу населених пунктів і доріг через необережне поводження з вогнем, від непогашених вогнищ чи іскор, що вилітають із вихлопних труб автомобілів, тракторів. Особливо легко загоряються хвойні ліси, сухі торф'яники, дозрілі хліба, суха трава. Тому не можна розводити вогни­ща у лісах, особливо хвойних, на торф'яниках, у заростях очерету, поблизу посівів зернових. Не дозволяється кури­ти у лісі (можна на спеціально обладнаних майданчиках), біля валків скошеного хліба, під час роботи на комбайнах, тракторах, підбирачах, автомобілях. Усі машини повинні бути обладнані іскрогасниками.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДЙ ПІД ЧАС ПОВЕНІ

         Про загрозу повені (затоплення) населення оповіща­ється завчасно. У період повеней радіотрансляційна мере­жа у квартирах повинна діяти цілодобово. З місць, яким загрожує повінь, населення евакуюється. Підсилюють кріплення окремих конструкцій, механізмів і обладнання. Коли вода почала підніматися, людей і матеріальні цін­ності, як правило, вивозять автотранспортом, худобу пере­ганяють.

         Перш ніж покинути будинки, переносять на верхні поверхи або горища все, що може зіпсувати вода, вими­кають світло і газ. Захопивши із собою документи, най-необхідніші речі, невеликий запас продуктів і води, при­бувають на місце збору. В разі необхідності евакуацію продовжують на ботах, баржах, катерах, човнах, інших плавальних засобах. Під час посадки людей човен або інший засіб повинен бути закріплений. Входити в човен слід по одному, ступаючи на середину настилу. Розсад­жуватись — за вказівкою старшого. Під час руху не можна мінятися місцями, сідати на борт човна. Перепра­ва людей по воді без плавальних засобів дозволяється тільки там, де є визначений брід глибиною не більше 1 м. Потрапивши у воду, треба відразу ж пливти до най­ближчого незатопленого місця. Слід бути дуже уважним, щоб не вдаритись об предмети, які можуть бути під во­дою або плавати поряд. У залитому водою чагарнику, густій високій траві не варто робити різких рухів, бо можна заплутатись — краще пливти на спині. Якщо но­гу судомить, треба випрямити її і за великий палець по­тягнути на себе.

          Надаючи допомогу тому, хто тоне, підпливати до нього треба ззаду, стежачи, щоб він не схопив вас за но­гу, руку, шию чи тулуб і не потягнув углиб. Брати його можна за комір, голову, передпліччя, руки або під пах­ви, повернувши обличчям догори. Пливти з потопаючим слід на боці або спині, працюючи ногами і вільною ру­кою. На човні до потопаючого підходять проти течії, а піднімати його найзручніше з корми. Якщо у воді опи­нилось кілька чоловік, у першу чергу підбирають тих, хто потребує негайної допомоги, іншим дають ряту­вальні засоби.

Врятованих треба перевдягнути в сухий, теплий одяг, дати заспокійливі засоби. Якщо людина не дихає, їй роб­лять штучне дихання.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ ПІД ЧАС ЗЕМЛЕТРУСУ

          Виведення населення у безпечні місця проводиться організовано, з урахуванням обстановки. Із службових приміщень і житлових будинків треба виходити швидко, не заважаючи іншим.

Якщо сильні підземні поштовхи застали вас на ву­лиці, слід якнайдалі відійти від будинків. Не можна за­лишатися поблизу об'єктів, що мають легкозаймисті і сильнодіючі отруйні речовини, на мостах і шляхопро­водах. Не можна триматися за високі стовпи і паркани, ховатись на нижніх поверхах і в підвальних приміщен­нях будинків. Усі транспортні засоби зупиняються, паса­жири залишають їх і відходять на безпечну відстань. Особливу організованість слід проявити, виходячи з вок­залів, театрів, магазинів; необхідно точно виконувати розпорядження адміністрації.

Під час урагану, шквалу треба сховатись у підвалах, підпіллях, погребах, канавах, траншеях, улоговинах, укриттях цивільної оборони. Від селю порятунок у тому, щоб терміново і завчасно залишити зону, яку він може затопити.

ДІЇ ПІД ЧАС АВАРІЇ

            В разі виникнення виробничої аварії начальник цивільної оборони об'єкта терміново організовує оповіщен­ня керівництва і всіх працівників підприємства про небез­пеку. Якщо трапилося витікання СДОР, то оповіщується також населення, яке мешкає поблизу об'єкта і в напрямі можливого поширення отруйних газів. Населення повинно слухати повідомлення штабу ЦО і діяти за його вказівкою. Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР, ступінь зараження території та повітря, стан людей у зоні зараження, кордони зон забруднення, напрям і швидкість вітру в приземному шарі, напрям поширення зараженого повітря.

Уражених після надання їм допомоги доставляють у незаражений район, а в разі необхідності — до лікуваль­ного закладу.

           Продукти харчування і вода у зоні зараження пе­ревіряються, і приймається рішення про їх дегазацію або знищення.

           Необхідно пам'ятати, що чим швидше люди поки­нуть заражену місцевість, тим менша небезпека уражен­ня. Покидати заражену територію треба швидко, намага­ючись не піднімати пилу і не торкатися навколишніх предметів. На зараженій території не можна знімати за­соби захисту, курити, їсти, пити. Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку, змінити білизну або весь одяг. Ці ж самі правила поведінки сто­суються населення, яке опинилось у зоні хімічного зара­ження отруйними речовинами.

           Крім того, необхідно вміти захистити органи дихан­ня від СДОР і вміти надавати першу допомогу при от­руєнні.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ТА ДІЇ У ЗОНІ БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО ЗАРАЖЕННЯ

           У зоні бактеріологічного зараження запроваджують спеціальний режим — карантин або обсервацію.

Карантин — суворий режим ізоляції певної групи на­селення з метою запобігання розповсюдженню інфекцій­них захворювань. У зоні карантину не дозволяється вихо­дити зі своїх житлових приміщень. Продукти харчування і предмети першої необхідності доставляються додому. Ви­хід (виїзд) з районів, у яких оголошено карантин, заборо­няється.

           Обсервація — медичне спостереження за певною гру­пою населення. В зоні обсервації медична служба цивіль­ної оборони виявляє захворювання, проводить профілак­тичні заходи, робить спеціальні щеплення. Обмежується спілкування між людьми. Навчальні та культурно-освітні заклади можуть продовжувати свою роботу, але за умови суворого виконання встановлених правил.

          Населення, яке перебуває у зоні бактеріологічного за­раження, повинно суворо додержувати вимог медичної служби ЦО. Надзвичайно важливо не порушувати режи­му харчування. Можна їсти тільки ті продукти, що збері­галися у холодильнику або в закритій тарі, їжу слід обов'язково піддавати тепловій обробці, воду для пиття — кип'ятити.

Велике значення в цих умовах має чистота жител, дворів, місць загального користування. Необхідно суворо виконувати вимоги особистої гігієни: щодня митися, що­тижня міняти натільну і постільну білизну, постійно сте­жити за чистотою рук, волосся. В усіх випадках, перебу­ваючи у зоні бактеріологічного зараження, потрібно зберігати спокій і додержувати встановлених правил.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ В ЗОНІ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ (ЗАРАЖЕННЯ)

          Радіоактивне зараженою може виявитися місцевість не тільки після ядерного вибуху, а й внаслідок аварії на атомній електростанції, на інших об'єктах, що виробля­ють або використовують розщеплені матеріали.

Характерна особливість радіоактивного зараження місцевості після ядерного вибуху — швидкий спад рівнів

радіації через безперервний розпад радіоактивних речо­вин. Так, через 7 год після вибуху рівень радіації на міс­цевості зменшується у 10 разів, через добу — приблизно у 40 разів, через 49 годин — у 100 разів. Найдужче спа­дають рівні радіації у першу добу, яка становить найбільшу небезпеку для людей.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

         Стихійні лиха, аварії та катастрофи вимагають високої морально-психологічної стійкості, витримки і рішучості, готовності надати допомогу потерпілим, врятувати матеріальні цінності. Особливі умови викликають у людини психологічну та емоційну напруженість. У всіх важких ситуаціях вирішальну роль відіграє моральне загартування і психічний стан людини. Вони визначають готовність до усвідомлених, впевнених і розважливих дій.

Щоб легше впоратися зі своїми почуттями та емоціями, необхідно дотримуватись заходів запобігання стресу.

Заходи запобігання стресу

1) Намагатися не залишатися на самоті або в оточенні людей, які перебувають утакому ж психічному стані; бажано проводити час у компанії тих, хто легше переніс катастрофу;

2) якомога більше займатися спільною роботою, іграми, малювати, займатися спортом, музикою, майструвати що-небудь, намагатися бути в оточенні людей;
3) дітям будь-якого віку бажано оточувати себе улюбленими іграшками або іншими предметами, читати улюблені книги;
4) займатися психологічними вправами для тренування своєї волі та емоційної стійкості.

Домедична допомога

Перша допомога у разі розвитку непритомності

1) Переконатися в наявності пульсу на сонній артерії;
2) покласти хворого на спину;
3) розстебнути комір одягу;
4) послабити пасок;
5) підняти ноги на незначну висоту;
6) піднести до носа ватку із нашатирним спиртом або оббризкати обличчя водою;
7) натиснути вказівним пальцем у точку біля перегородки носа.
Якщо протягом трьох хвилин до хворого не повертається свідомість, його слід якомога швидше перевернути на живіт і прикласти до голови холод.
Пам’ятайте! При будь-якому виді непритомності, навіть якщо втрата свідомості тривала не більше 1—2 хвилин, слід звернутися до лікаря.
Забороняється під час непритомності:
• Прикладати грілку до живота або поперека.
• Приховувати випадки непритомності від близьких і лікарів.

Термічні опіки

Термічні опіки виникають унаслідок потрапляння на тіло гарячої рідини, полум’я або зіткнення шкіри із розпеченими предметами.
Найбільш тяжко протікають опіки, спричинені полум’ям, тому що температура полум’я на декілька порядків вища за температуру кипіння рідини.
Опіки першого ступеня — це ушкодження рогового шару клітин шкіри, які проявляються почервонінням опечених ділянок шкіри, незначним набряком та пекучими болями, які досить швидко проходять. При опіках другого ступеня повністюушкоджується роговий шар шкіри. Опечена шкіра — інтенсивно-червоного кольору, з’являються пухирі, наповнені прозорою рідиною, відчувається різкий біль. Опіки третього ступеня утворюються при ушкодженні більш глибоких шарів шкіри. На шкірі крім пухирів утворюються струпи. Обвуглювання шкіри, підшкірної клітковини і нижче розміщених тканин аж до кісток типове для опіків четвертого ступеня.
Необхідно швидко винести потерпілого із зони вогню. Якщо на людині спалахнув одяг, необхідно негайно зняти його або накинути ковдру, пальто, мішок, тим самим припинивши доступ повітря до вогню.
Після збивання полум’я з потерпілого на опікові рани слід накласти стерильні пов’язки (із марлі або підручного матеріалу). При цьому не слід відривати від опеченої поверхні прилиплий одяг, краще його обрізати ножицями. Потерпілого з великими опіками слід загорнути у випрасувану простиню, наповнити снігом, льодом або холодною водою поліетиленові пакети, пластикові пляшки та обкласти ними опікову поверхню поверх сухої простині або пелюшки, дати потерпілому дві-три таблетки анальгіну, забезпечити повний спокій до приїзду лікарів, запропонувати випити велику кількість рідини. Пухирі ні в якому разі не можна проколювати. Пов’язки повинні бути сухими, опікову поверхню не слід змазувати різними жирами, яєчним білком.
Якщо опік дуже тяжкий, потерпілому не можна нічого пити — на випадок, якщо його відправлять у лікарню і буде необхідна термінова операція.

Хімічні опіки

Хімічні опіки виникають унаслідок впливу на шкіру та слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору. Деякі хімічні сполуки на повітрі, при зіткненні із вологою або іншими хімічними речовинами легко загоряються або вибухають, викликають термохімічні опіки. Чистий фосфор спалахує на повітрі, легко прилипає до шкіри і також викликає термічні опіки.
Бензин, керосин, скипідар, етиловий спирт, ефір часто бувають причиною опіків шкіри, коли помилково використовуються для компресів при лікуванні застудних захворювань, особливо у дітей.
Не можна змивати хімічні сполуки, які спалахують або вибухають при зіткненні з водою. Ні в якому разі не можна обробляти уражену шкіру змоченими водою тампонами, серветками.
На уражені ділянки шкіри накладається пов’язка із нейтралізуючим, знезаражуючим засобом або чиста і суха пов’язка. Після накладання пов’язки необхідно спробувати усунути або зменшити болі, для чого дати потерпіломузнеболюючий засіб.
Як правило, опіки кислотами зазвичай глибокі. На місці опіку утворюється сухий струп. При потраплянні кислоти на шкіру слід інтенсивно промити уражені ділянки під струменем води, потім омити їх 2%-м розчином питної соди, мильною водою, щоб нейтралізувати кислоту, і накласти суху пов’язку.
Надання першої медичної допомоги при опіках лугами таке ж, як і при опіках кислотами, із тією відмінністю, що луги нейтралізують 2%?м розчином борної кислоти, розчинами лимонної кислоти, столового оцту.
При хімічному опікові очей добре промийте очі водою, а потім, якщо опік стався:
а) лугом — 2%-м розчином борної кислоти;
б) кислотами — 3%-м розчином питної соди.
Очі терти не можна. Для промивання очей краще використовувати гумову трубочку, надіту на кран, і промивати фонтанчиком води.

Електротравми

При дотикові до неізольованих електричних проводів людина може бути уражена електричним струмом. При цьому у неї може бути короткочасна або тривала втрата свідомості, що супроводжується зупинкою дихання і розладом діяльності серця. З’являються опіки у місцях входу і виходу струму. У деяких випадках ураження током спричиняє миттєву смерть.

Допомога потерпілому, ураженому електричним струмом

1) Для надання допомоги ураженому перш за все необхідно припинити подальший вплив струму на нього, вимкнувши рубильник, відкинувши сухою палицею провід або відтягнувши самого потерпілого. При цьому не можна торкатися голими руками ні до провода, ні до ураженого. Якщо немає гумових рукавиць, той, хто надає допомогу, повинен обмотати свої руки якоюсь частиною одягу, сухою ганчіркою, бажано взути гумове взуття або стати на суху дошку. Відтягуючи ураженого, необхідно брати його не за тіло, а за одяг;

2) якщо уражений непритомний, але дихає самостійно, роблять те ж саме, що й при стані непритомності. На місця, де від зіткнення зі струмом утворилися опіки, накладають стерильну пов’язку;
3) якщо уражений не дихає, негайно роблять штучне дихання.

Перегрівання

Перегрівання голови на сонці може призвести до сонячного удару. Перші ознаки сонячного удару — почервоніння обличчя і сильний голов-ний біль. Потім з’являються нудота, запаморочення, потемніння в очах і, нарешті, блювота. Людина втрачає свідомість, у неї з’являється задишка, послаблюється діяльність серця.
Тепловий удар — болісний стан, що виникає внаслідок перегрівання усього тіла. Причинами такого перегрівання можуть бути висока зов-нішня температура, цупкий одяг, що затримує випаровування шкіри, і посилена фізична робота. Теплові удари трапляються не тільки у спекотну погоду. Вони бувають у гарячих цехах, у банях, під час роботи у захисних комбінезонах і в дуже задушливих приміщеннях. При перегріванні тіла у людини виникають в’ялість, втома, запаморочення, головний біль, сонливість. Обличчя червоніє, дихання утруднене, температура тіла підвищується до 40 °С. Якщо не будуть усунені причини перегрівання, настає тепловий удар. Людина втрачає свідомість, падає, блідне, шкіра стає холодною і вкривається потом. У такому стані уражений може загинути.

Допомога потерпілому при перегріванні

1) Як при сонячному, так і при тепловому ударі ураженого необхідно покласти в тінь на свіжому повітрі й ужити тих же заходів, що й при непритомності;
2) якщо уражений не дихає, необхідно зробити штучне дихання.
Переохолодження виникає тільки при тривалому впливові низьких температур навколишнього повітря, при зіткненні тіла із холодним металом на морозі, рідким або стисненим повітрям або сухою вуглекислотою. Але не обов’язково обмороження може статися лише на морозі. Відомі випадки, коли обмороження траплялося при температурі повітря, вищій від 0 °С, при підвищеній вологості й великому вітрі, особливо якщо на людині мокрий одяг і взуття. Спричиняє обмороження також загальне ослаблення організму внаслідок перенапруження, втоми, голоду та алкогольного сп’яніння. Найчастіше обморожуються пальці рук і ніг, вушні раковини, ніс і щоки.

Допомога потерпілому при переохолодженні

1) Необхідно якомога швидше відновити кровообіг відморожених частин тіла шляхом їх розтирання і поступового нагрівання;
2) потерпілого бажано занести у тепле приміщення з кімнатною температурою і продов-жувати розтирання обмороженої частини тіла;
3) якщо побіліли щоки, ніс, вуха, достатньо розтерти їх чистою рукою до почервоніння і виникнення поколювання та печії. Найкраще розтирати обморожену частинуспиртом, горілкою, одеколоном або будь-якою вовняною тканиною, фланеллю, м’якою рукавичкою. Снігом розтирати не можна, тому що сніг не зігріває, а ще дужче охолоджує обморожені ділянки і пошкоджує шкіру;
4) взуття з ніг слід знімати дуже обережно, щоб не ушкодити обморожені пальці. Якщо без зусиль це зробити не вдається, то взуття розпорюється по шву халяви;
5) одночасно з розтиранням потерпілому необхідно дати гарячий чай, каву;
6) після того як обморожена кінцівка стане злегка рожевою, її необхідно витерти насухо, протерти спиртом або горілкою, накласти чисту суху пов’язку й утеплити кінцівку ватою або тканиною;
7) якщо кровообіг відновлюється погано, шкіра залишається синюшною, слід передбачити глибоке обмороження і негайно відправити потерпілого в лікарню.

Допомога потерпілому при ударах і розтягуванні зв’язок

Для забитої кінцівки створюється повний спокій, надається підвищене положення, на місце удару накладається туга стисна пов’язка, можна покласти холодний компрес або пакет із льодом.
Для зменшення болю призначаються знеболюючі засоби.
Дуже серйозним за своїми наслідками є удар голови, тому що наслідком може бути струс і забій головного мозку. До ознак струсу головного мозку належать втрата свідомості на місці події, можливі нудота і блювота, уповільнення пульсу.

Перша допомога при струсі головного мозку

1) Потерпілому створюють повний спокій, холодний компрес, льод у пакеті на го-лову.
2) З усіма можливими застереженнями хворого якомога швидше необхідно відправити у лікувальний заклад. Для перевезення його кладуть спиною на щит, а головою на м’яку подушку. Щоб зафіксувати шию та голову, на шию накладається валик — комір із м’якої тканини.
3) Якщо удар голови супроводжується пораненням шкірних покривів, то на ранунакладаються різні типи по­в’язок.
Удари грудної клітки найчастіше зустрічаються при аваріях та катастрофах, при падіннях під час землетрусів, бурь, ураганів та інших НС. Вони можуть супроводжуватися переломами ребер. На місці травми, крім болів, набряку і синців, при огляді визначаються уламки ребер, які можуть поранити шкірний покрив і пошкодити легені (підсилення болів під час дихання, кровохаркання, задишка). Постраждалому необхідно надати напівсидячого положення, покласти при видохукругову пов’язку бинтом або рушником, щоб фіксувати уламки ребер.
Удари суглобів характеризуються різкою болючістю, припухлістю, рухи в ушкод­женому суглобі обмежені. Накла­дається туга стисна пов’язка, і потерпілий повинен бути направлений у лікувальний заклад для виключення більш серйозногоушкодження.
Розтягнення і розриви зв’язок суглобів виникають у результаті різких і швидких рухів, які перевищують фізіологічну рухливість суглобів. Найчастіше за все страждають гомілковостопний, променевозап’ясний, колінні суглоби. Відмічається різка болючість у суглобі під час руху, набряклість, при розриві зв’язок — синець.
Перша допомога зводиться до тугого бинтування шляхом накладання стисної пов’язки, компресу (холодного) і створення спокою кінцівці.

Кровотеча й обробка ран

Рана — це ушкодження цілісності шкірних покривів тіла, слизових оболонок урезультаті механічного впливу. Ознаки поранення завжди видно: біль, краї рани, що розходяться, і кровотеча.
Розрізняються тимчасові та постійні способи зупинки кровотечі. Перші застосовуються на місці події у порядку взаємодопомоги, другі — у лікувальних закладах. Тимчасові способи зупинки кровотечі: притискання пальцем судини, що кровоточить, до кістки вище місця поранення, максимальне згинання кінцівки усуглобі і накладання джгута або закрутки.
Спосіб пальцевого притискання судини, що кровоточить, до кістки застосовується на короткий час, необхідний для приготування джгута або стисної пов’язки. Найлегше це зробити там, де артерія проходить поблизу кістки або над нею.
На дрібні кровоточиві артерії та вени накладається стисна пов’язка: рана закривається кількома шарами стерильної марлі, бинта або подушечками з індивідуального перев’язувального пакета. Зверху на стерильну марлю кладеться шар вати і накладається кругова пов’язка, причому перев’язувальний матеріал, щільно притиснений до рани, стискає кровоносні судини і сприяє припиненню кровотечі.
Проте для припинення сильної кровотечі слід накласти джгут.
Накладання джгута застосовується в основному для великих судин кінцівок.

Правила поведінки на льоду

           Зима - чудова пора відпочинку на льоду. Скільки радощів вона приносить! Забави на ковзанах, лижах, санчатах! Тому усі ми із задоволенням зустрічаємо цю пору року, іноді забуваючи про небезпеку, яку може приховувати лід, а саме тонкий лід.
           Щоб ні з ким не трапилося лиха, потрібно обережно поводитись на льоду. Найбільш небезпечна крига – перша та остання, адже така крига ще надзвичайно тонка, неміцна і не витримує маси навіть маленької дитини .
Ця інформація досить цікава: лід блакитного кольору - найміцніший, а білого - значно слабший.

Для однієї людини безпечним вважається лід синюватого або зеленуватого відтінку, товщиною більшою за 7 см.

           Для групи людей безпечним є лід товщиною не менше, ніж 15 см. При пересуванні декількох людей по льоду треба йти один за одним на відстані.
            При масовому катанні на ковзанах лід має бути товщиною не менше, ніж 25 см.
Перш ніж ступити на лід водоймища, дізнайся про товщину льодового покриву за допомогою довгої загостреної палиці (плішні) чи іншого подібного предмета, але обов'язково легкого, який ти вільно можеш тримати в руці.
Ніколи не перевіряй товщину льоду ударами ніг!

        Під час руху по льоду слідкуй за його поверхнею, обходь небезпечні місця та ділянки з кущами і травою. Особливу обережність проявляй у місцях зі швидкою течією, джерелами, струмками та теплими стічними водами підприємств. Якщо лід недостатньо міцний, негайно зупинися і повертайся назад тим же шляхом, роблячи перші кроки без відриву від його поверхні.

           Спробуємо з’ясувати, що трапляється з людиною, яка опинилася в холодній воді

         У людини в крижаній воді перехоплює дихання, голову ніби здавлює залізний обруч, серце скажено б'ється. Щоб захиститися від смертоносного холоду, організм включає захист – починається сильне тремтіння. За рахунок цього організм зігрівається, але через деякий час і цього тепла стає недостатньо. Коли температура шкіри знижується до 30 градусів, тремтіння припиняється і організм дуже швидко охолоджується. Дихання стає все рідше, пульс сповільнюється, тиск падає. Смерть людини, що несподівано опинилася в холодній воді, наступає найчастіше через шок, що розвивається протягом перших 5–15 хвилин після занурення у воду або порушення дихання.